Зодческие работы

Звичайно, цей текст свідомо зосереджується на нематеріальних аспектах чину алхіміків, і не бере під увагу його власне хімічну складову. Хоба б тому, що вона була хай і дивовижно захоплюючим, але дитячо-наївним етапом протонаукового пошуку і сьогодні в прикладному сенсі, як твердить багато фахівців, не має жодної цінності. Такий вибірковий підхід вмотивовано властивою масонству поставою щодо алхіміків: сучасні вільні мулярі мають до архітектури чи не такий же стосунок, як алхімічна символіка, якою вони послуговуються, до хімії. Тому це жодною мірою не наукова студія з історії Алхімії (таких є чимало в доступній літературі), а есеїстична візія, не більше як «рефлексія з приводу», покликана розважити присутніх та додати їм тем до застільної дискусії.

    Коли я обклався словниками з езотеричними термінами, аби знайти в книжковій мудрости рецепт супроти свого внутрішнього стану, то - на деякий подив - не виявив у жодному з томів гасла «розпач» (рос. «отчаяние»). Таки нема такого слова в масонському лексиконі.
    На всяк випадок, пошукав гасло «сублімація», вже не як термін на констатацію власного стану, а як слово-дороговказ для виходу з цього стану. Навіть поверхові знання про Фройда та його концепт підказували, що даремно шукати сіру кішку сублімації в затемненій кімнаті ініціації. Механічне гортання сторінок дуже швидко це засвідчило.
    Тому я не вагаючись відкрив усі словники, наявні під рукою, на першій літері усіх доступних і недосяжних мені мов - «А». Алхімія - це слово видавалось єдиним, яке давало мені шанс на повернення до стану усвідомленого тривання.
    Що є Алхімія як не перетворення недосконалого в золото, тлінного в безсмерне? Не випадково масонська традиція єднає себе з алхімічною практикою через численні символи в печері роздумів та першій залі Храму. Символічна сірка, ртуть і сіль (вона ж - слово vitriol, окис міді), вогонь та інші три стихії, навіть сама магія перетворення профана у втаємниченого, включно з химерними словами з ритуалу про «начерки на міді» чи терміном «королівське мистецтво», а також посилання на астрологію, на категорії макро- і мікрокосму у трохи вищих ступенях - усе це безпосередньо нав'язує нас до Алхімії, яка стала знаною в Західній Європі як окреме ремесло, наука і стиль починаючи з 12 століття.
    Хоча є дані, які впевнено засвідчують її присутність (хай і під іншими назвами) в давньоєгипетській і давньогрецькій, давньокитайській та індійській, а навіть у ісламській системі світотлумачення. Саме слово Алхімія утворене дещо пізніше від арабського кореня chem, який має подібності в інших мовах, але значення його туманне. Давні греки, китайці та індуси на ознаку Алхімії вживали переважно слово «мистецтво» («штука», як сказали б поляки) чи терміни, що означали трансмутацію, зміни (можливо, сублімацію, як сказав би Фройд. Не випадково його учень Юнг називав Алхімію «першим несміливим кроком сучасної психології...» І далі - як наводить «Энциклопедия мистических терминов. М., 1998, с.35 - «труд братства алхимиков - это работа человека-искупителя во имя раскрепощения брожественной души мира, закованной в узилище материи и ожидающей своего искупления».
    Предтечі сучасних хіміків насправді більше переймалися витонченими роздумами про сутність сущого, ніж реакціями в пробірках. Хоча у тих пробірках і ретортах вони зафіксували багато цікавого для майбутніх хіміків, кращі з яких, як от Нобель, на певному етапі наукового посвячення починали думати про душу та вічність нематеріального.
    Древні алхіміки гадали над значенням злиття чоловічого і жіного початків для духовного самовдосконалення людини. Щось подібне значно пізніше розповість світові батько антропософії швейцарець Шнайдер: проблеми людської душі почались з того, що її, круглу, Господь розсік надвоє - на чоловіка і жінку. ххх
    Про три стадії перетворення матерії і три ступені містичного шляху самого алхіміка казали древні наші побратими, описуюючи Велике Діяння (Великий Чин, Opus Magnum, тобто здобуття Філософського Кеменю): діяння в чорному, діяння в білому, діяння у червоному. На першому - алхімік мав померти (відійти від світу, позбутись маєтків, зазнати випробувань і забути власне ім'я). На другому - воскреснути і вдосконалюватись у новій якості. І нарешті - на третьому - злитись з жіночою частиною власного Я, щоб здобути істинне «золото філософів», зазнати «золотого весілля», тобто осягнути духовну досконалість. Це виглядало приблизно так:
    Ртуть - пасивне жіноче інь - це перша очистка; почуття, уява.
    Сірка - активне чоловіче янь - тонша очистка; розум, інтуїція.
    А Велике Діяння (воно ж перетворення) - це кіновар, він же еліксир безсмертя (як вони казали, андрогін) - оте гармонійне поєднання чоловічого й жіночого, яке не лишає місця розпачу: «ті кому не вдається стати двома в одному тілі, стають двома в одному дусі».
    Як бачимо, вони культивували ще й четвертий - крім чорного, білого та червоного - колір: золотий. І якщо чорний символізував твердий стан речовини (або першорідний гріх), то золотий - це вершина дистиляції (очищення речовини).
    Інша енциклопедія (Энциклопедия символов, знаков, эмблем. М., 1999, с.35 і далі) називає алхімію наукою, що вчить як «досягти центру всіх речей». (Того центру, могли б додати ми, де не можна заблукати.) А скляна реторта - це шанс створити модель світу (аж до гомункула включно) і взяти участь у його щоденному творенні-відтворенні. Алхіміки вірили в існування materia prima (першоматерії) - субстанції макро- і мікрокосмосу, здатної до трансформації та новотворення.

Достойный Брат А.К. 10.03.2002